Спіймав себе на думці, що чимраз частіше натрапляю на нариси про сучасну вітчизняну анімацію у популярних загальнодоступних медіа. З’являється приємне відчуття, що нарешті оглядачам є про що писати і що показувати, що українська мультиплікація вийшла із замкненого кола скутості у самій собі і для самої себе, що аніматору вдалося знайти зв’язок із глядачем – і це приносить задоволення обом. Здається, врешті стали вимальовуватися ознаки якісного кроку уперед: творчі ідеї сміливішають у своїй розкутості, а якість “картинки” не відпадає на другий план. Рік, що минув, дав шанс пересвідчитися, що українська анімація не відстає від часу і підносить дійсно стильні роботи. Пропоную іще раз згадати основні події 2016 року у нашому огляді.
Розпочнемо, напевно, із традиційного – із держпідтримки, без неї ж вряди годи виживемо. Цьогоріч на пітчингу Держкіно був справжній аншлаг: на 1-й етап надійшло 19 заявок від анімаційних проектів сумарним кошторисом понад 400 млн грн. Зрештою, було відібрано 8 короткометражних проектів і 2 повних метри, але це, сподіваюсь, буде темою для наступних опусів. Натомість, Держкіно випустило шоуріл профінансованих фільмів, зйомки яких було завершено у 2016. Для прев’ю згодиться:
Дитяча анімація
“Микита Кожум'яка” режисера Манука Депояна був по праву хедлайнером 2016 року. Перший український повнометражний 3D-мультфільм, як-не-як. І нарешті-таки його завершили. Уже й не пригадаю, коли про цей проект уперше заговорили (навскидку: років 5 тому), з тих пір він пройшов крізь серію опрацювань, доробок, переосмислень, змін творчих груп, сценаріїв, персонажів – ну ви зрозуміли. Той факт, що він зрештою з’явився на світ у презентабельному вигляді (підкріплений, до того ж, чималим маркетингом), – уже великий успіх і привід для компліментів авторам. Після українського прокату “Микиту” відправили у світове турне уже під назвою The Dragon Spell (“Закляття дракона”). Можливо, побачимо колись і сіквел, принаймні, в авторів такі плани є.
В основі фільму однойменна книжка Антона Сияники, що продовжує історію відомого героя Кирила Кожум’яки, переможця останнього Змія. Головним героєм тут стає його 12-ти річний син Микита, який не володіє дивною фізичною силою батька і тільки завдяки силі характера повинен перемогти Змія та врятувати світ. Чарівна казка із пригодницьким сюжетом і щасливим кінцем, в якій розповідається про щирі почуття, міцну дружбу і про те, що справжнє геройство не у фізичній силі, а у силі духу.
“Дейв і Ава (Dave and Ava)” львівського виробництва став справжнім відкриттям наприкінці 2015 року і, напевно, одним із найуспішніших українських проектів останніх років. Це англомовні потішки та дитячі пісні, героями в яких виступають хлопчик Дейв та дівчинка Ава. Красиво і пізнавально, зі смаком і взагалі дуже круто.
“Лахмітко” режисера Олега Педана - це фільм про пригоди маленької непривабливої, але дуже доброї ляльки, яка ладна допомогти другові навіть ціною свого життя. У мультфільмі дві реальності – світ ляльок, що їх виготовляють на ляльковій фабриці, та реальний світ, у якому опиняється головний персонаж фільму.
“Мишко та Місячна Дзвінка” режисера Людмили Ткачикової – повчальна музична казка, що примітна, окрім всього іншого, ще й тим, що сценарій для неї написала Наталія Гузєєва – авторка сценаріїв до Капітошки і Петі П'яточкіна. Цей цикл розповідає про маленьку дівчинку, що живе на Місяці. Вона вирушає на Землю, де зустрічає неслухняного Мишка, після чого діти у веселій грі разом вчаться відрізняти добро від зла. Це якщо коротко, але насправді в авторів уже є предісторія, синопсис на 14 серій і загалом 30 оповідань в основі. У 2016 році було завершено пілотну серію проекту – “Обід у Місячної Дзвінки”.
“Чудове Чудовисько” режисера Сергія Мельниченка – іще одна екранізація дитячої літератури – однойменної книги Олександра Дерманського. Це історія незвичайної дружби між дівчинкою Сонею в чудовиська Чу, що сповнена фольклорних, фентезійних і реальних світів. Посил фільму розкритий у фразі Царя Країни Жахів: “... страшний не той, у кого потворна зовнішність, ні... Страшний той, хто некрасивий усередині, у кого душа потворна”.
”Козаки. Футбол” – куди ж без козаків - вони наше все, тому не згадати про них неможливо. Напередодні футбольного чемпіонату Європи вийшов оновлений серіал про всім відомих героїв – козаків Ока, Грая і Тура, - які тепер подорожують країнами-учасницями Чемпіонату і грають у футбол. Пізніше наші козаки гратимуть ще й у хокей, хоча тут лише в якості талісмана чемпіонату світу у Києві (мультфільмів не передбачено). В цілому, як завжди бутафорно, але складається відчуття, що зроблено нашвидкуруч. Критикувати легко – робити важче, тому просто пропоную подивитися – а відгуки залишайте у коментарях.
І ще про бутафорії для дітей – київська студія DDD-Sparrow випустила два міні-серіали: “Booba” і “Rattic”, обидва про пригоди однойменних маленьких і допитливих героїв. Буба більш загадковий персонаж, бо його важко ідентифікувати із якоюсь істотою, та і за сценарієм його походження є таємницею. Реттик рисами схожий на Бубу, але уже поданий в образі пацючка. Щоразу герої з’являються у різноманітних ситуаціях, досліджують світ із азартом і ентуіазмом. Проте, їх наполегливість, грайливість і клапатість зрештою даються взнаки, і все навколо руйнується вщент. Легкий розважливий мультфільм із приємною картинкою.
Авторська анімація
“Шнурки” режисера Олега Федченка – алегорична історія стосунків між двома кінцями шнурків, що і не здогадуються про те, що вони лише частини цілого. Фільм уже був представлений на кінофестивалях у Бразилії, Італії, Іспанії та Польщі – черга і за Україною.
“Кобзар-2015” – містичний зомбі-хорор від двох Шевченків – Тараса Григоровича і режисера фільму Богдана. Можливо, одна із найочікуванаших прем’єр особисто для мене, бо ідея, подання, графіка, – усе на висоті! Сюжет, в принципі, відомий, бо в основі лежить поема “За байраком байрак”. Трагічність, підступність і героїзм – усе, що властиво Кобзареві. У фіналі заплановані 12 серій у вільному показі, однак цієї весни презентують один короткометражний фільм.
Два проекти реалізувала студія Новаторфільм під керівництвом Степана Коваля, але, на жаль, поки що мало інформації про ці фільми.
“Лабіринт” – авторська стрічка молодого режисера Олександра Колодія. Концепт фільму являє собою абстрактну композицію, роздуми автора про суєту людей у великому місті, що лабіринтом тримає їх в собі і позбавляє надії знайти вихід. Можливо, насправді все не так сумно, як звучить, але ідея така.
“Я чайник” – значно більш оптимістичний твір режисера Оксани Карпус, що у віршах зображує фантазії дівчинки про ідеальний світ, її розуміння відносин у родині, між дорослими і дітьми. Так само: чекаємо деталей.
“Велопортрети” – чергова замальовка від Сашка Даниленка, цього разу автобіографічна. Дуже влучна ідея створити образ міста через зовнішній вигляд місцевих велосипедів - і все це у чудовому поєднанні різних технік анімації та підкріплене вишуканим ґумором і спостережливістю.
“Дві недовгих казки” знаної режисерки Олени Касавіної – поки що теж бракує інформації.
Андерграунд
“Наша Файта” – серіал-пародія на “Гріффінів” від двох ужгородських шоуменів. У черговому (5-му) епізоді Сєрий та його кіт Мікі подорожують Тячівщиною, і десь там начебто є сюжет. Але самоє главноє у сім шоув то є чистий стьоб над усім мєстним і немєстним: над Мішею з митниці чопської, над п’яним вуйком на біціглі, над корольом естради у кецоку… Та айно, то є треба позирати, лем так ся розважити вийде. Насправді, попри засилля діалекту, без субтитрів все зрозуміло. Скетчі витримані в традиціях жанру, а гумор хоч сільський, та не впадає у вульгарність. Серіал, звичайно, на любителя і на свою аудиторію, але варто відмітити, що як для самвидаву спроба дуже вдала.
Студентська та інша анімація
Подаю також дайджест робіт 2016 року, що варті згадки (хоча не для всіх із них вистачає інформації):
- “Сонце, місяць та зірки” Аліни Казак;
- “Горілка” Кліма Климчука - музична замальовка, заснована на сміхових фольклорних українських мотивах;
- “Балада про Видатного педагога” Ганни Кривонос - поезії Едварда Ліра у гостро комедійному втіленні;
- “Колискова” Нелі Білик;
- “Мамо” Тетяни Полянської - що готова зробити мати заради щастя своєї дитини?
- “За небокраєм” Максима Соболевського;
- “Чарівний Чарівник” Анастасії Кравченко - казкове вирішення вторинної переробки склотари;
- “The End” Микити Лиськова - веселі історії про кінець світу;
- “BIG MAN” Тетяни Kабаєвої - велетенський Чолов'яга на cвіті існував, велетенську душу чоловік той мав...
- “Різдвяний гармидер” Дмитра Мартинюка - це епізод про святкову атмосферу українського Різдва, що входить до 26-серійного анімаційного циклу передач «Any day Holyday» про новорічні традиції різних країн, розробленого київською студією DMart Production спеціально для закордонного ТВ ринку.
- “Зможеш ти все” Нікіти Тимощука - це лист всім дітям України та їхнім батькам. Ми пам'ятаємо все, що було, ми хочемо знати, що відбувається зараз, і віримо в майбутнє - втілення мрій, збудоване нами.
Фестивалі
Спробуємо згадати також перемоги нашої анімації на кінофестивалях. На жаль, нічого не знайшов про здобутки на закордонних показах. Чи були вони? Скажу відверто: міг не встежити, тому якщо де помилився чи що пропустив – із радістю врахую зауваження. Але в Україні цьогоріч відбувся ряд фестивалів, які не пройшли осторонь вітчизняної анімації:
Молодість-46. У національній програмі показувалися фільми “Велопортрети”, “Зможеш ти все”, “The End”, щоправда, без відзнак.
КРОК–2016: У рідній гавані. Із семи робіт, що представляли Україну, диплом отримав фільм Тетяни Полянської “Мамо” - “За втілення ідеї взаєморозуміння в родині”.
Відкрита ніч - Дубль 19. Найкращий анімаційний фільм – “Big Man” реж. Тетяна Кабаєва.
Linoleum 2016. “Професіонали: Кухар” режисера Степана Коваля - призер Національної конкурсної програми;
“Big Man” Тетяни Кабаєвої - спеціальний приз журі (за підтримки FILM.UA Group) та приз від генерального інформаційного партнеру фестивалю LINOLEUM (журналу “Фокус”).
Премія “Золота дзиґа” за найкращий анімаційний фільм. Це дебютний рік для цієї нагороди, що вручається Українською кіноакадемією. Переможцем став “Микита Кожум'яка”, що випередив фільми “Лахмітко” та “Мишко та Місячна Дзвінка”.
Погоджуюся: загалом вийшло довго, бо намагався згадати усе й усіх. Сподіваюся, що було цікаво, принаймні, я у процесі пошуків зробив для себе декілька приємних відкриттів. Якщо ж кого забув – із задоволенням прислухаюся до виправлень, доповнень і порад. Успіхів! І пам’ятаймо, що попереду у нас не менш цікавий рік.
