Зародження
В Україні вперше майстерню мультиплікаційних фільмів (Одеса, 1926) створив В. Левандовський. Його фільми «Казка про солом’яного бичка» (1927) і «Казка про Білку-господарочку та Мишу-лиходієчку» (1928) ґрунтувалися на українському фольклорі, народній казці й були справжнім відкриттям для свого часу. Митець започаткував художній напрям, що став характерним для української анімації.
У 30-х роках в анімації плідно працюють С. Гуєцький, Є. Горбач, І. Лазарчук. До творчих надбань цього періоду належать: мальований звуковий фільм «Мурзилка в Африці»; стрічка, створена методом целулоїдних перекладок, — «Тук-Тук та його товариш Жук»; кольорова картина «Лісова угода», а також картина в епічному жанрі «Чарівний перстень». Останній фільм, знятий за мотивами українських народних казок з яскраво вираженим національним колоритом, стилістично подібний до «Звенигори» О. Довженка. Його авторів звинуватили в буржуазному націоналізмі, а фільм заборонили. Незабаром майстерні мультиплікації при Одеській та Київській кіностудіях були ліквідовані, а кадри мультиплікаторів після 2-ї світової війни — розпорошені.
У 30-х роках в анімації плідно працюють С. Гуєцький, Є. Горбач, І. Лазарчук. До творчих надбань цього періоду належать: мальований звуковий фільм «Мурзилка в Африці»; стрічка, створена методом целулоїдних перекладок, — «Тук-Тук та його товариш Жук»; кольорова картина «Лісова угода», а також картина в епічному жанрі «Чарівний перстень». Останній фільм, знятий за мотивами українських народних казок з яскраво вираженим національним колоритом, стилістично подібний до «Звенигори» О. Довженка. Його авторів звинуватили в буржуазному націоналізмі, а фільм заборонили. Незабаром майстерні мультиплікації при Одеській та Київській кіностудіях були ліквідовані, а кадри мультиплікаторів після 2-ї світової війни — розпорошені.
Відродження
Відродження української анімації відбулося майже через чверть століття — у 1959 на студії «Київнаукфільм» заснували Творче об’єднання художньої мультиплікації (під керівництвом І. Лазарчука, який мав досвід роботи в анімації), де 1961 було створено фільм на актуальну екологічну тему «Пригоди перцю». Становлення і розвиток української анімації 60–70-х років відбувалися водночас із переосмисленням завдань і цілей у світовому анімаційному мистецтві, зміною самих уявлень про його можливості і навіть природу, оновленням стильового регістру, створенням нової поетики, жанрів, художніх напрямів. Мультиплікація почала звертатися до актуальних, складних проблем дійсності, заглиблюючись у смисл і філософію людського буття, завойовуючи сфери, досі їй не доступні. За два десятиліття сформувалася школа української анімації, що характеризується розмаїттям тематично-жанрових напрямів, творчих манер і стилів. Роботи «Золоте яєчко» І. Лазарчука, «Веснянка» і «Веселий художник» Н. Василенко, «Лелеченя» І. Гурвич засвідчили професіоналізм авторів, пошук ними нових тематично-жанрових форм. З анімалістами працювали письменники І. Драч, Б. Олійник, Б. Заходер, В. Славкін, Г. Сапгір, С. Козлов, Ф. Кривін, Ю. Чеповецький, сценаристи В. Капустян, М. Татарський, Б. Крижанівський, Р. Віккерс, А. Каневський, М. Рибалко, С. Куценко, Т. Павленко, В. Роньшин, Ж. Вітензон, В. Гайдай, композитори І. Шамо, Б. Буєвський, М. Скорик, Ж. і Л. Колодуби, А. Муха, В. Губа, О. Білаш, Я. Лапинський, В. Бистряков, І. Карабиць, Є. Станкович, Л. Грабовський.
Етапом у розвитку української анімації є творчість І. Гурвич, доробок якої складають сатиричні, ліричні, героїчні фільми різноманітних жанрових форм: політичний памфлет «Марс-ХХ», романтична балада «Вересковий мед», екранізації народних пісень «Як жінки чоловіків продавали» (Спеціальний приз журі за музику на 2-му Міжнародному кінофестивалі (МКФ) анімаційних фільмів у Заґребі, 1973; Почесний диплом за 3-тє місце на 3-му МКФ анімаційних фільмів у Нью-Йорку, 1974), «Як чоловіки жінок провчили», патетична «Легенда про полум’яне серце» (за М. Горьким), «Журавлик», «Казка про місячне сяйво», «Салют», «Теплий хліб», «Гра» — диплом МКФ анімаційних фільмів в Аннесі (Франція, 1987).
Фільми режисера Н. Василенко «Микита Кожум’яка», «Маруся Богуславка», «Сказання про Ігорів похід» відкрили нову сторінку в розвиткові української анімації, пов’язану зі зверненням до рідкісних у мальованому кіно жанрів: билин, дум, героїчної поеми «Слово о полку Ігоревім». Використання фольклорних традацій стало визначальною рисою українських мультфільмів. На цьому ґрунті виник комедійно-сатиричний напрям в українській анімації, започаткований «Пригодами Перцю» і продовжений фільмами «Життя навпіл» І. Лазарчука, «Осколки», «Від дзвінка до дзвінка» Є. Сивоконя, «Моя хата скраю» Є. Пружанського, «Колумб пристає до берега», «Якого дідька хочеться» Д. Черкаського (почесний диплом журі 12-го МКФ короткометражних фільмів у Кракові, 1978). Величезну популярність здобула в Україні та за її межами серія В. Дахна про пригоди козаків. Успіх серії визначили сюжетна винахідливість, розмаїтість дотепних трюків, глибина авторської думки. Фільм «Як козаки наречених визволяли» отримав приз «Срібний сестерцій» на 6-му МКФ документальних і короткометражних фільмів у Ньйоні (Швейцарія, 1973). Широта фантазії, висока зображальна культура, влучна метафора, що надає рельєфність форм абстрактним ідеям і поняттям, характерні для картин Є. Сивоконя – «Людина, яка вміла літати», «Добре ім’я», «Людина і слово» (диплом на 3-му МКФ анімаційних фільмів у Заґребі, 1974). Зовсім інший почерк у режисера Д. Черкаського: його фільми «Короткі історії», «Чарівник Ох», «Навколо світу мимоволі», «Якого дідька хочеться» вирізняються багатством трюків зображальних знахідок, несподіваність сюжетних поворотів. Уміння будувати багатоплановий сюжет, володіння мистецтвом гротеску, пародії дали змогу Д. Черкаському екранізувати «Містерію-буф» В. Маяковського та зняти телесеріал за твором О. Некрасова «Пригоди капітана Врунгеля». Безпосередність, простота, щирість, ліризм, теплий гумор характеризують картини режисера А. Грачової – «Ведмедик і той, хто живе в річці» (головний приз «Золотий черевичок» на 2-му МКФ дитячих фільмів у Ґотвальдові, Чехословаччина, 1965), «Пісенька в лісі», «Тигреня в чайнику», «Хлопчик і хмаринка». Одна з найвизначніших її робіт – поетична екранізація «Лісової пісні» Лесі Українки. Плідно працювали у галузі дитячої анімації режисери О. Баринова, Є. Пружанський, Ц. Оршанський, Б. Храневич.
Створення лялькових картин пов’язане з творчістю Л. Зарубіна. У його фільмах «Про поросятко, яке вміло грати у шашки», «Оленятко – білі ріжки», «Казка про чудесного лікаря» вдало використано специфіку об’ємної мультиплікації. У цьому жанрі вирізняється своєю працею режисер В. Костилєва (лялькові фільми «Мама, тато і золота рибка», «Ниточка і кошеня»). Здобув визнання фільм Ц. Оршанського «Жили собі матрьошки» – диплом МКФ анімаційних фільмів (Тур, Франція, 1982). Активізація функції зображення визначило зростання ролі художника в анімаційномі кіно. Українську анімацію значно пожвавила творчість художників Р. Сахалтуєва, Є. Кирича, М. Чурилова, О. Лаврова, Ю. Скирди, А. Педана, М. Драйцуна, І. Будзя, Г. Уманського, В. Корольова, А. Вадова, К. Чикіна, Г. Бабенко, Н. Гузь, В. Серцової, І. Дівішек, Н. Чернишової, М. Титова, Н. Марченкової та інших, які стали повноправними співавторами багатьох фільмів.
Етапом у розвитку української анімації є творчість І. Гурвич, доробок якої складають сатиричні, ліричні, героїчні фільми різноманітних жанрових форм: політичний памфлет «Марс-ХХ», романтична балада «Вересковий мед», екранізації народних пісень «Як жінки чоловіків продавали» (Спеціальний приз журі за музику на 2-му Міжнародному кінофестивалі (МКФ) анімаційних фільмів у Заґребі, 1973; Почесний диплом за 3-тє місце на 3-му МКФ анімаційних фільмів у Нью-Йорку, 1974), «Як чоловіки жінок провчили», патетична «Легенда про полум’яне серце» (за М. Горьким), «Журавлик», «Казка про місячне сяйво», «Салют», «Теплий хліб», «Гра» — диплом МКФ анімаційних фільмів в Аннесі (Франція, 1987).
Фільми режисера Н. Василенко «Микита Кожум’яка», «Маруся Богуславка», «Сказання про Ігорів похід» відкрили нову сторінку в розвиткові української анімації, пов’язану зі зверненням до рідкісних у мальованому кіно жанрів: билин, дум, героїчної поеми «Слово о полку Ігоревім». Використання фольклорних традацій стало визначальною рисою українських мультфільмів. На цьому ґрунті виник комедійно-сатиричний напрям в українській анімації, започаткований «Пригодами Перцю» і продовжений фільмами «Життя навпіл» І. Лазарчука, «Осколки», «Від дзвінка до дзвінка» Є. Сивоконя, «Моя хата скраю» Є. Пружанського, «Колумб пристає до берега», «Якого дідька хочеться» Д. Черкаського (почесний диплом журі 12-го МКФ короткометражних фільмів у Кракові, 1978). Величезну популярність здобула в Україні та за її межами серія В. Дахна про пригоди козаків. Успіх серії визначили сюжетна винахідливість, розмаїтість дотепних трюків, глибина авторської думки. Фільм «Як козаки наречених визволяли» отримав приз «Срібний сестерцій» на 6-му МКФ документальних і короткометражних фільмів у Ньйоні (Швейцарія, 1973). Широта фантазії, висока зображальна культура, влучна метафора, що надає рельєфність форм абстрактним ідеям і поняттям, характерні для картин Є. Сивоконя – «Людина, яка вміла літати», «Добре ім’я», «Людина і слово» (диплом на 3-му МКФ анімаційних фільмів у Заґребі, 1974). Зовсім інший почерк у режисера Д. Черкаського: його фільми «Короткі історії», «Чарівник Ох», «Навколо світу мимоволі», «Якого дідька хочеться» вирізняються багатством трюків зображальних знахідок, несподіваність сюжетних поворотів. Уміння будувати багатоплановий сюжет, володіння мистецтвом гротеску, пародії дали змогу Д. Черкаському екранізувати «Містерію-буф» В. Маяковського та зняти телесеріал за твором О. Некрасова «Пригоди капітана Врунгеля». Безпосередність, простота, щирість, ліризм, теплий гумор характеризують картини режисера А. Грачової – «Ведмедик і той, хто живе в річці» (головний приз «Золотий черевичок» на 2-му МКФ дитячих фільмів у Ґотвальдові, Чехословаччина, 1965), «Пісенька в лісі», «Тигреня в чайнику», «Хлопчик і хмаринка». Одна з найвизначніших її робіт – поетична екранізація «Лісової пісні» Лесі Українки. Плідно працювали у галузі дитячої анімації режисери О. Баринова, Є. Пружанський, Ц. Оршанський, Б. Храневич.
Створення лялькових картин пов’язане з творчістю Л. Зарубіна. У його фільмах «Про поросятко, яке вміло грати у шашки», «Оленятко – білі ріжки», «Казка про чудесного лікаря» вдало використано специфіку об’ємної мультиплікації. У цьому жанрі вирізняється своєю працею режисер В. Костилєва (лялькові фільми «Мама, тато і золота рибка», «Ниточка і кошеня»). Здобув визнання фільм Ц. Оршанського «Жили собі матрьошки» – диплом МКФ анімаційних фільмів (Тур, Франція, 1982). Активізація функції зображення визначило зростання ролі художника в анімаційномі кіно. Українську анімацію значно пожвавила творчість художників Р. Сахалтуєва, Є. Кирича, М. Чурилова, О. Лаврова, Ю. Скирди, А. Педана, М. Драйцуна, І. Будзя, Г. Уманського, В. Корольова, А. Вадова, К. Чикіна, Г. Бабенко, Н. Гузь, В. Серцової, І. Дівішек, Н. Чернишової, М. Титова, Н. Марченкової та інших, які стали повноправними співавторами багатьох фільмів.
Розвиток
Якісно новий період у розвитку української анімації припав на 80-90 рр. У 1990 мультоб’єднання перетворено на студію «Укранімафільм». У 1984 у Києві засновано кінофестиваль анімаційних фільмів «Крок», який у 1991 отримав статус міжнародного. Зменшився, а згодом зійшов нанівець цензурний контроль. Пошуками нової стилістики, оповідальною ліричною інформацією позначені фільми Є. Сивоконя «Невідправлений лист» (дипломи МКФ анімаційних фільмів в Аннесі (Франція, 1987) та у Гіросімі (Японія, 1987), «Вікно». Новий підхід до втілення фольклорної теми знаходимо в картині В. Гончарова «Чумацький шлях».
Подією в українському кіномистецтві стали фільми «Енеїда» В. Дахна та «Острів скарбів» Д. Черкаського. Кадри режисерів української анімації поповнилися дебютантами, які раніше працювали художниками-постановниками, художниками-аніматорами: Н. Марченкова, Н. Чернишова, М. Титов. Серед творів цих режисерів вирізняються такі фільми: «Людина з дитячим акцентом» О. Вікена, «Кохання і смерть картоплі звичайної», «Знайда», «Залізний вовк» Н. Марченкової (приз журі 6-го МКФ «Крок», 1999), «Коза-дереза» І. Смирнової, «Лякалки-жахалки» Н. Чернишової, І. Гуньковського і Н. Марченкової (приз 2-го МКФ «Крок», 1993), «Синя шапочка» Н. Чернишової (1-а премія за кращий фільм в розділі «Анімація» Національного журі та 1‑а премія Міжнародного журі кінофестивалю «Відкрита ніч – дубль три», 1999; приз за музику на МКФ у Північній Кореї, 2000), «Страшна помста» М. Титова, «Бобе Майсес» О. Касавіної (1-ий приз МКФ жінок-кінематографістів, 1993), «Колода» С. Кушнерьова, «Історія одного поросятка» Л. Ткачикової за твором Ю. Винничука (приз «Кришталеве яблуко» 3-го МКФ жінок-кінематографістів у Мінську, 1995; приз журі 3-го МКФ «Крок», 1995), «Колобок» В. Конопльова (приз МКФ анімаційних фільмів «Крок», 1991).
Подією в українському кіномистецтві стали фільми «Енеїда» В. Дахна та «Острів скарбів» Д. Черкаського. Кадри режисерів української анімації поповнилися дебютантами, які раніше працювали художниками-постановниками, художниками-аніматорами: Н. Марченкова, Н. Чернишова, М. Титов. Серед творів цих режисерів вирізняються такі фільми: «Людина з дитячим акцентом» О. Вікена, «Кохання і смерть картоплі звичайної», «Знайда», «Залізний вовк» Н. Марченкової (приз журі 6-го МКФ «Крок», 1999), «Коза-дереза» І. Смирнової, «Лякалки-жахалки» Н. Чернишової, І. Гуньковського і Н. Марченкової (приз 2-го МКФ «Крок», 1993), «Синя шапочка» Н. Чернишової (1-а премія за кращий фільм в розділі «Анімація» Національного журі та 1‑а премія Міжнародного журі кінофестивалю «Відкрита ніч – дубль три», 1999; приз за музику на МКФ у Північній Кореї, 2000), «Страшна помста» М. Титова, «Бобе Майсес» О. Касавіної (1-ий приз МКФ жінок-кінематографістів, 1993), «Колода» С. Кушнерьова, «Історія одного поросятка» Л. Ткачикової за твором Ю. Винничука (приз «Кришталеве яблуко» 3-го МКФ жінок-кінематографістів у Мінську, 1995; приз журі 3-го МКФ «Крок», 1995), «Колобок» В. Конопльова (приз МКФ анімаційних фільмів «Крок», 1991).
Новітня історія
Фільми останнього десятиріччя об’єднує виразна національна спрямованість. Це або варіації на тему фольклору («Покрово-Покровонько» А. Трифонова — диплом журі МКФ слов’янських і православних народів «Золотий витязь» (1998), «Як у нашого Омелечка невеличка сімеєчка...» Є. Сивоконя — дипломи МКФ анімаційних фільмів у Ешпіньо (Португалія, 1999), Аннесі (Франція, 2000), «Рукавичка» Н. Марченкової, «Кривенька качечка» А. Грачової, «Круглячок» Т. Павленка, «Ходить гарбуз по городу» В. Костилєвої) або екранізація літературних творів («Вій» А. Грачової за М. Гоголем, «Різдвяна казка» А. Трифонова за сльозою М. Черемшини, «Казка про богиню Мокошу» Н. Чернишової за мотивами твору С. Плачинди; «Тополя» В. Костилєвої за мотивами поеми Т. Шевченка).
Економічна криза 1990-х років позначилася і на анімації – різко скоротилося виробництво фільмів: якщо до середини 90-х років студія «Укранімафільм» випускала 6-8 стрічок на рік, то наприкінці десятиріччя кількість їх знизилася до 2-3, щоправда від 2000 кількість стрічок збільшилася. Окрім «Укранімафільму», виробництвом анімаційних фільмів від 1994 займається спільне українсько-французьке підприємство-студія «Борисфен-Лютес», на якому створено низку фільмів для дітей виразного виховального спрямування – «Нещастя Софі», «Бридке каченя», «Віслюкова шкіра», «Кози пана Сегена» В. Гончарова, «Записничок діда Мороза» О. Вікена, «Муві-няня» Є. Пружанського, а також стрічки для дорослої аудіторії – «Остання дружина Синьої Бороди» О. Бубнова (Ґран-Прі на МКФ короткометражних фільмів у Монреалі, 1997), «E=mc2» А. Чурикової (приз «За творчий пошук» і «Яскравий дебют» на 4-му МКФ «Крок», 1997). Від 90-х років підготовку режисерів-аніматорів в Україні здійснює Київський державний інститут театрального мистецтва (майстерня Є. Сивоконя).
Економічна криза 1990-х років позначилася і на анімації – різко скоротилося виробництво фільмів: якщо до середини 90-х років студія «Укранімафільм» випускала 6-8 стрічок на рік, то наприкінці десятиріччя кількість їх знизилася до 2-3, щоправда від 2000 кількість стрічок збільшилася. Окрім «Укранімафільму», виробництвом анімаційних фільмів від 1994 займається спільне українсько-французьке підприємство-студія «Борисфен-Лютес», на якому створено низку фільмів для дітей виразного виховального спрямування – «Нещастя Софі», «Бридке каченя», «Віслюкова шкіра», «Кози пана Сегена» В. Гончарова, «Записничок діда Мороза» О. Вікена, «Муві-няня» Є. Пружанського, а також стрічки для дорослої аудіторії – «Остання дружина Синьої Бороди» О. Бубнова (Ґран-Прі на МКФ короткометражних фільмів у Монреалі, 1997), «E=mc2» А. Чурикової (приз «За творчий пошук» і «Яскравий дебют» на 4-му МКФ «Крок», 1997). Від 90-х років підготовку режисерів-аніматорів в Україні здійснює Київський державний інститут театрального мистецтва (майстерня Є. Сивоконя).
Немає коментарів:
Дописати коментар